28 липня православні українці святкують День Хрещення Київської Русі-України.

Це свято відзначається в країні згідно з указом Президента від 25 липня 2008 року щороку 28 липня. 

Цього ж дня Православна церква вшановує пам’ять рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Русі.

Князь Володимир Святославович почав правити у Києві приблизно у 980 році. Про його життя відомо із свідчень літописів, найважливіший з яких - «Повість временних літ». Володимир був позашлюбним сином київського князя Святослава Ігоревича та Малуші – ключниці матері Святослава княгині Ольги. Відомо, що князь був багато разів одружений, згідно з «Повістю временних літ» мав 12 синів і 9 доньок. Київський престол він здобув у результаті боротьби зі старшим братом Ярополком, якого, за наказом Володимира, вбили два варяги, що були у нього на службі.

У роки князювання Володимира Святославовича в основних рисах завершилося об’єднання Давньоруської держави. Він провів адміністративну реформу, замінивши у центрах основних руських земель племінних вождів (що здавна сиділи там і постійно прагнули автономії) на посадників – своїх синів і довірених бояр. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність держави. Володимир реформував законодавство, доповнивши й розвинувши відповідно до вимог часу старий «Закон Руський». Новий, також усний, правовий кодекс одержав назву «Устав Землений».

Але серед усіх реформ, здійснених Володимиром, найважливішою була релігійна. Спочатку князь намагався реформувати язичництво, проте з того нічого не вийшло, адже стара релігія, ознаками якої були багатобожжя, багатоженство й криваві жертви, цілковито себе вичерпала. Тому Володимир прийняв християнство з Візантії та запровадив його як державну релігію на Русі. За літописом, Володимир охрестив своїх підданих у 988 році, в Києві, на річці Почайна, притоці Дніпра.

Прийняття християнства сприяло зміцненню зв'язків між окремими землями Русі та з європейськими країнами. Під його впливом збагатилася культура східнослов'янських земель, набули поширення запозичені з Візантії церковно-державне право, писемність, література, живопис, архітектура. Отже, християнізація Київської Русі означала входження її до світової християнської спільноти, віднайдення нею свого місця в співдружності християнських держав.